Вибравши кілька погожих осінніх днів я з нашим колегою
Володимир Д вирішили пройтись Карпатами. Мету сходження погодили відразу – г.Сивуля, а от сам маршрут обдумували вже на шляху добирання транспортом. Також було запропоновано кільком камрадам з форуму взяти участь в поході, але у зв’язку з робочими днями все ж пішли ми удвох з Володею.
День 1Зі Львова потягом вранці добрались до Ів.-Франківська, потім автобусом до м.Надвірна, а звідти також автобусом до с.Бистриця. Саме з цього села і розпочався наш піший маршрут (початок руху десь о 9.00).
Вже піднявшись на висоту „трохи вище ніж деякі хребти” було виявлено з десяток красенів грибів. Вижити їм дозволяє якраз висота, на яку не доходять грибники (а внизу ми їх зустрічали немало). Так як грибний суп варити не збирались, а за наступні три-чотири дні (не знали на який час ідемо) гриби б зіпсувались – довелось ці дари природи лишити підростати.
Просто фото природи. Цей рік був дуже засушливим, пересохло багато високогірних джерел. Запаси води доводилось поповнювати в кожному джерелі не розраховуючи на наступні джерела позначені на карті (навігаторі). Кінь прийшов теж попити води, а місцевих дітей, які його шукали ми потім зустріли за годину часу вище.
Як вже писав вище з поповненням запасів води були деякі проблеми, ось і ніж власного виробництва пригодився.
Праворуч від стежки вгорі побачили сліди домашніх тварин – вирішили подивитись. Знайшли загородь з колибою. Ні пастухів, ні тварин не було, тож зайшли в гості. Навіть на гойдалці покались.
Знайшлось дерево, де з давніх-давен сидів Соловей-розбійник. Поки власника не було – спробували відчути себе на цьому „троні”.
Далі піднімались все вище, дійшли до урвища Пекло. Чесно кажучи сподівались від Пекла страшнішого вигляду. Вже гарно видно нашу мету походу – г.Сивулю.
Біля підніжжя Сивулі (полонина Рущина) зупинились на ночівлю. Тут бере початок річка Бистриця. З дровами трохи проблемно, як і скрізь на „находжених” стоянках – тут допомогла сокира і ланцюгова пилка. В таких місцях добре з собою мати пічку (газову або з піддувом). Недалеко поставили намети ще два хлопці з Надвірної. Вже коли стемніло прийшла група „туристів”, про підхід яких чули всі ще здалеку – вигуки, мати, сміх. Ці теж стали на ночівлю.
Вечірні посиденьки біля багаття.
День 2Вранці, коли ми вже поснідали та збирались іти ці горе-туристи прокинулись і почали волаючи вітати когось зі своїх з днем народження. Відразу це почало „відмічатись”.
Були здивовані появою групи підлітків у супроводі дорослих, які розказали, що це група з туристичного гуртка з якогось містечка Закарпатської області. Винайняли „кунговий” ЗИЛ 131, який довіз їх „по максимуму” поближче до Сивулі зі сторони села Стара Гута, а далі пішки „беруть” висоту і до вечора спускаються назад до машини, а звідти вже транспортом додому.
Знайшли в лісі джерельце, яке не пересохло і поповнили запаси води. Почали підйом.
Коротенька довідка:
г.Велика Сивуля – найвища вершина масиву Горган (гірського масиву Карпат), висота 1836 м. Рядом знаходиться г.Мала Сивуля, висота якої 1818 м.Для початку потрібно піднятися на Сивульський хребет між двома цими вершинами. По всьому хребту (по висотах) збереглися відголоски військових укріплень часів Першої світової війни.
На короткому перепочинку можна помилуватись красою гір та в черговий раз побачити людську жадібність.
Згідно нашого маршруту повернули праворуч, щоб піднятись спочатку на Малу Сивулю. Побачили, як на В.Сивулю почав підніматись велотурист (знімав із зумом), далі ми пересічемося з ним.
На вершині М.Сивуля зустріли наших юних колег, яких бачили вранці біля нашої стоянки.
Вигляд на В.Сивулю і на Сивульський хребет з М.Сивулі.
Патріотичне фото на пам’ять
Коли спускались з М.Сивулі зустріли того ж велосипедиста. Пожартували, що судячи по місцевих трасах і його вигляду він більше носить „коня”, ніж навпаки. Ці фрази він, мабуть, чув вже не вперше, так як відразу відповів, що у нас за плечима по 20 кг, а у нього 14 кг, так що хто ще з нас правий невідомо.
Зробили невеличку зарядку-розминку перед підйомом:
Останній ривок перед заповітною висотою та вигнання конкурентів.
Нарешті чергова мрія здійснена – висоту взято.
Праворуч на фото вершина М.Сивуля, звідки ми прийшли.
Духовно поєдналися з природою та насолодились висотою.
Вигляд на Сивульський хребет, куди далі нам потрібно йти. На першому фото видно, як нижче між хребтами почалась імла (годинник показував13год 23хв). Співставивши прогноз погоди і цей денний серпанок підтвердились підозри на зміну погоди в тій стороні (в сторону с. Осмолода). Це стало одним із чинників, що вирішив наш подальший шлях не в сторону с. Осмолоди, а вихід в сторону с. Стара Гута. Наш шлях однозначно йде по Сивульському хребту, а потім праворуч на спуск з хребта. На другому фото вгорі видно гору Ігровець, і буде наш маршрут далі йти через неї чи ні – вирішили подивитись по часу і по обставинах. Щоб вийти на Ігровець (1804 м) (а це вже хребет Ігровище) потрібно пройти Сивульський хребет, спуститись на полонину Боревка, а далі підйом на Ігровець.
Позаду обидві Сивулі.
Чергові укріплення. Задумались як на такій висоті вести бої (при різній погоді) і як туди доставляти озброєння, боєприпаси, амуніцію та продукти.
Далі фото не робив (було не до фото). Розрахували, що по часу ми не встигаємо зробити перехід через Ігровець. Перевірили, що час на маркованих показниках менший, ніж у нас виходить реально (це при тому, що темп ми тримали солідний). Спустились з хребта на полонину Боревка і тут постало питання нашого маршруту: іти на Ігровець чи повертати в сторону с. Ст.Гута. На Ігровці стоянки немає (або розташуватись на кам’яних висотах), а до Ст.Гути теж не дійдемо (але спустимось в низини, де можна розбити табір). Переконав здоровий глузд, що якщо нас застане ніч на висотах і буде гроза – буде, м’яко кажучи, не дуже приємно. Пішли на с.Ст.Гуту. Спочатку дорога йде по траверсу.
На фоні Сивуль (ліворуч Мала Сивуля, трохи правіше Велика Сивуля).
Далі почався крутий спуск – дорога порівняно не важка, але крута. Потім дорога йде вздовж річки (кілька разів потрібно було переходити вбрід, або обходити вздовж по багнюці). Ускладнювало ходьбу те, що вже стемніло, йшли, підсвічуючи дорогу ліхтариками. Позаду в горах, звідки ми прийшли почались блискавки (і тут прийшло розуміння правильності вибраного маршруту.) Ледве знайшли місце, де можна було поставити намет. Як тільки почали розкладати намет пішов дощ. Під деревами все ж розпалили багаття (а як же туристична романтика), повечеряли і вклалися спати. Аж до ранку в горах на висотах миготіли блискавки.
День 3Раненько зібрались і швидким темпом (іноді бігом) добирались до села. Пориви дощу то наганяли нас, то ми доганяли дощ.
Зі Старої Гути прямим рейсом доїхали до Івано-Франківська, а вже звідти рейсовим автобусом до Львова.
Враження від походу залишились дуже позитивні. Поки писав весь цей опис – як ще раз побував в тих краях.
Дякую, що дочитали все до кінця розповіді (принаймі я на це сподіваюсь).