Пару днів назад, на вулиці випадково зустрів знайомого. Не бачив його зо два роки, працював він підсобником на ремонтах квартир.
Дивлюсь: подобрів (поповнів), посміхається, життям задоволений.
Питаю: ти де зараз?
Він: ти що, не знаєш? Я в армії вже майже півтора року.
Я: і що там? Як тобі там?
Він: нормально!
Я: що там робиш?
Він: наводчик на самохідній установці, здоровенній дурі такій.
Я: воюєш чи в тилу сидиш?
Він: в основному в тилу, кілометрів 20-25 від фронту, а часом, приблизно раз в місяць (як коли) приходить наказ і ми по-тихому виїжджаємо вночі, наводимся куди треба, робимо пару пострілів і їдемо назад.
Я: годують нормально?
Він: годують просто супер, ти що не бачиш (сміється)! І пайок нормальний і волонтери підкидають, хавки повно всякої.
Я: ти у відпустці?
Він: так, на пару тижнів, потім повертаюся.
Я: і що, хочеш далі там залишатися?
Він: само собою! Я ж зарплату практично всю відкладаю, вже відклав майже 200 тис. Не п'ю, не курю, на всьому готовому, гроші не витрачаю. Тут купа народу - це синяки (алконавти), то ті майже все пропивають. Від них толку ніякого. Офіцери тоже п'ють добряче. Начальство мене цінує, так що буду ще там поки зможу.
Порощались, він пішов.
Ну отаке, про армію з перших уст.