Автор Тема: Породы деревьев, растущих рядом с нами.  (Прочитано 232080 раз)

0 Пользователей и 1 Гость просматривают эту тему.

Оффлайн Jericho

  • Балабол
  • Эксперт
  • *******
  • Сообщений: 9245
  • Расположение: Барселона
    • Blog by Jericho
Re: Породы деревьев, растущих рядом с нами.
« Ответ #25 : 03 Август 2007, 11:02:38 »
Цитата: "Sergs"
Вот отловлю его (товарища), сфотографирую (ножик) и выложу .

Вот, Sergs. Это уже другое дело.  :D
Спасибо.
Sergs, а моя просьба по бартеру с Барахолки уже, наверное пролетает "как фанера над Парижем"?

 

Che

  • Гость
Re: Породы деревьев, растущих рядом с нами.
« Ответ #26 : 03 Август 2007, 11:10:38 »
о сирени: ее откуда ни возьми, хоть ветку (толстую есессна, мелочь тут не рассматривается) хоть с прикорневой, хоть сам корень, ежли СРАЗУ ЖЕ, т.е. в течение 10 минут не замазать чем нить маслянистым (я старинным совковым варом садовым мажу) то порвет к чертовой матери вдребезги и пополамда и в замазаном виде рванет прям посреди полена процентов на 80... но то что останется порадует вас волшебной текстурой, прочностью и декоративностью.

Sergs

  • Гость
Re: Породы деревьев, растущих рядом с нами.
« Ответ #27 : 03 Август 2007, 13:32:32 »
Цитата: "Jericho"
Sergs, а моя просьба по бартеру с Барахолки уже, наверное пролетает "как фанера над Парижем"?

 :shock: Чего ты так решил? Вроде ж договорились? Если хочеш могу уже передать клиночек, только он короче чем ты хотел сантиметров 9 , после закалки на носике проявился непроварчик (так бывает, сперва вроде все нормально, а после закалки рвет  :-( ) пришлось кончик стачивать. Или подожди немного, будет другой :) . Брусок дамаский уже откован, но сейчас по обстоятельствам несколько отвлеклись. Но не на долго :) .

Оффлайн Font

  • Старожил
  • ******
  • Сообщений: 2091
  • Расположение: Одесса
    • http://font.io.ua/
Re: Породы деревьев, растущих рядом с нами.
« Ответ #28 : 03 Август 2007, 18:01:09 »
Цитата: "Egor"
По экзотике, я создавал тему (до Великого Глюка) про Бархат Амурский (это я так определил по литературе). Вот фото
http://nut.io.com.ua/album19232

Восстановим информацию по Бархату Амурскому:
"БАРХАТ АМУРСЬКИЙ
Що може бути спільного між лимонними, апельсиновими і мандариновими деревами — типовими представниками субтропіків і бархатом амурським, який зростає в далекосхідних змішаних лісах, в басейнах рік Уссурі і Амура, Центральному Китаї, Японії і на Сахаліні? Виявляється, всі вони представники однієї родини — рутових. У них багато спільного і подібного, а різняться вони перш за все плодами. Плід бархату — неїстівна м'ясиста кругла кістянка діаметром 3—4 мм. Крім того, листя його має специфічний і дуже сильний запах та цілий ряд інших лише йому притаманних властивостей.
На стовбурах цієї рослини кора товста —до 6 см. Якщо зняти її верхню частину, не пошкодивши при цьому живих луб'яних тканин, вона має здатність швидко нарощувати нові шари, які утворюються за короткий період часу. Пробка, одержана з них, значно вищої якості. Стовбур бархату вкритий шаром лимонно-жовтого луба завтовшки понад 1 см. На планеті лише два види дерев, з яких виготовляють пробку вищої якості — бархат амурський і алжірський пробковий дуб — теплолюбна порода, яка може рости лише в окремих субтропічних районах на Кавказі. Бархат — єдиний пробконос, що росте у нашій країні в лісах природного походження.
Порода ця — живий пам'ятник рослинності третинної епохи. Мільйони років тому вона входила до складу лісів Європи, Сибіру і Східної Азії. Після льодовикового періоду збереглася лише в окремих далекосхідних районах. Тепер бархат амурський — реліктове дерево, яке вимагає ретельної охорони. Славиться він насамперед за цінну і в ряді випадків незамінну пробку, за високу декоративність і виділення великої кількості фітонцидів. Осінь одягає бархат в дивовижно золоте вбрання. На фоні золотавого листя виглядають грона матово-чорних плодів. Висять вони на деревах до зими, поки не з'їдять птахи.
Попелясто-сірий стовбур бархату чітко виділяється на фоні інших деревних порід і чагарників. Кора у нього бархатиста і шорсткувата, на дотик її легко розпізнати навіть вночі. Звідси назва, яку дали перші поселенці на Далекому Сході — бархатне дерево, або амурський бархат. Вчені називають його феллодендроном, що в перекладі означає — пробкове дерево. Пробка з бархату відзначається тим, що вона непроникна для рідини і газів, пружна і еластична,, не передає рідинам ні запаху, ні смаку. Не боїться вона кислот і лугів. її широко використовують у техніці. Нараховується до ста виробів, для виготовлення яких потрібна кора бархату, зокрема корки для закупорювання пляшок.
Вкрай необхідна вона для виробництва спеціальних термоізоляційних матеріалів та багатьох інших специфічних виробів. Останнім часом, завдяки досягненням науки і техніки, знайдено цілий ряд замінників пробки, проте в багатьох випадках без неї обійтися не можна. Хімічна промисловість виробляє тепер різні полімери, що в деякій мірі замінюють пробку. Однак жоден з них не має повного комплексу властивостей, характерних для виробів з кори бархату.
Перші промислові заготівлі кори розпочаті у нас у 1931 р. в далекосхідних лісах. Пробку знімають з ростучих дерев у травні або на початку червня. В період її заготівлі тисячі людей рушають у ліси. Вони змушені йти пішки, продиратися крізь хащі і лісові завали, долати болота і перебродити річки, щоб знайти потрібні їм дерева. Справа Ця досить складна, адже на кожному гектарі лісу нараховується в середньому всього лише два-три бархати. В доступних місцях шукачі пробкової кори зняли її давиим давно. З року в рік потреба в пробці зростає, а сировинна база все більше виснажується. Ось чому вже в тридцяті роки в нашій країні почали закладати плантації бархату амурського.
Створення плантацій розпочалося і в Українській РСР на Поліссі та в Лісостепу, а також Білорусії та в РРФСР. На Україні найбільші площі зайняті були бархатом амурський у Фастівському, Бердичівському, Вінницькому, Тростянецькому і Смілянському районах.
Досвід показав, що на бідних грунтах бархат росте погано і навіть гине. Для успішного зростання йому потрібні грунти багаті, з достатніми запасами вологи, його можна культивувати на свіжих і вологих грунтах в судібровах і дібровах. Порода ця не виносить застійного зволоження, в перші роки після посадки росте досить повільно і часто має кущовидну форму. Причина — весняні заморозки, які пошкоджують молоді пагони, а також ущільнення і задерніння грунту. На Україні в свіжих дібровах 10-річний бархат має висоту 3—5, у 50 років— 16—17 м, тобто він значно відстає в рості від супутніх та інших порід.
У віці 15—20 років навіть повільно ростучий дуб обганяє його в рості, затінює і він поступово випадає із складу насаджень. Те саме відбувається в культурах сосни з участю бархату. Отже, змішувати цю породу з сосною і дубом та іншими породами першого ярусу недоцільно. На Україні тривалий час застосовували при створенні лісокультур саме такі схеми змішування, а тому поставленої мети не домоглися. У вологих судібровах, де доцільно культивувати бархат, як правило, на вирубках завжди є природне поновлення супутніх і чагарникових порід. В таких умовах бархат амурський саджають чистими рядами з шириною міжрядь 4 м, при відсутності природного поновлення— 1,5—2 м і застосовують схеми змішування — один ряд бархату, один ряд низькорослих супутніх або чагарникових порід. Як домішку до бархату доцільно вводити грушу лісову, ліщину, калину, липу, черемшину, смородину чорну, горобину та деякі інші породи.
Досвід показує, що бархат росте найкраще тоді, коли супутні породи затінюють лише безсучкову частину його стовбура. Наявність води, яка постійно омиває коріння, багатий грунт у поєднанні з достатком світла — основа швидкого вирощування деревини і пробки. Рослина ця боїться пізніх весняних заморозків, тому розпускається досить пізно — у травні.
Деревина бархату тверда, легка і міцна, темно-коричневого кольору, з красивою текстурою, подібна до мореного дуба і ціниться у мебльовому виробництві. Вона містить речовини, які попереджують її гниття і руйнування, тому вироби з неї служать сотні років. З луба добувають фарбу для тканин і дубильні речовини.
Як бачимо, це дивовижне дерево заслуговує того, щоб йому приділити пильну увагу і використовувати розумно, по-господарськи."
Похоже дерево действительно заслуживает пристального внимания. А кто слышал о таком дереве, как бундук?

Боб Бассет

  • Гость
Re: Породы деревьев, растущих рядом с нами.
« Ответ #29 : 03 Август 2007, 18:14:59 »
амурский бархат растет под харьковом .помоему мнению длярукоятей мягковата и легковата.  интересная древесина у шелковицы  . сердцевина горчичного цвета заболнь широкая и светлая

 

Оффлайн Font

  • Старожил
  • ******
  • Сообщений: 2091
  • Расположение: Одесса
    • http://font.io.ua/
Re: Породы деревьев, растущих рядом с нами.
« Ответ #30 : 03 Август 2007, 18:35:30 »
Цитата: "Боб Бассет"
амурский бархат растет под харьковом .помоему мнению длярукоятей мягковата и легковата.

В книге, цитату из которой я выдрал, пишется, что древесина Бархата Амурского твердая, легкая и крепкая, а ежели в книге прописано... :-D Требуется авторитетное мнение родоначальника Амурской темы уважаемого Egora, тем более (если судить по фотографиям) он пробовал бархат амурский на прочность при помощи пилы :D .
А каково мнение уважаемого сообщества об этом представителе нашей флоры: ?

Оффлайн Metrolog

  • Эксперт
  • *******
  • Сообщений: 7632
  • Расположение: Odessa
  • http://2knife.com/users/metrolog
Re: Породы деревьев, растущих рядом с нами.
« Ответ #31 : 03 Август 2007, 19:15:40 »
Цитата: "Sergs"
кажется Metrolog его сфоткал

К сожалению нет. У меня тогда фотоаппарата не было.
с уважением. Metrolog.

Оффлайн Metrolog

  • Эксперт
  • *******
  • Сообщений: 7632
  • Расположение: Odessa
  • http://2knife.com/users/metrolog
Re: Породы деревьев, растущих рядом с нами.
« Ответ #32 : 03 Август 2007, 19:21:31 »
А Бархат Амурский, судя по прочитанному, штука интересная. Только где ж его взять, чтобы "використовувати розумно, по-господарськи"?
с уважением. Metrolog.

Оффлайн Font

  • Старожил
  • ******
  • Сообщений: 2091
  • Расположение: Одесса
    • http://font.io.ua/
Re: Породы деревьев, растущих рядом с нами.
« Ответ #33 : 03 Август 2007, 20:31:11 »
Цитата: "Боб Бассет"
интересная древесина у шелковицы  . сердцевина горчичного цвета заболнь широкая и светлая

А что на это ответят товарищи Сканер и ABBYY FineReader? Товарищи выдают цитату:
"У давньому Вавілоні існувала легенда, яку згадує відомий римський поет Овідій в «Метаморфозах». Згідно з цією легендою красуня Фісба полюбила юнака Пірама, призначила йому побачення під шовковицею і прийшла туди раніше від нього. Раптом десь поряд роздалося грізне ричання левиці. Страшенно перелякавшись, Фісба втекла, загубивши при цьому накидку.
Побачивши розірвану звіром на шмаття накидку Фісби, Пірам уявив найстрашніше і, засліплений горем, вихопив меч і пронизав ним своє серце. Земля і коріння шовковиці зросилися кров'ю Пірама і плоди на дереві стали багряно-червоними. Через деякий час, коли пройшов переляк і звіра не стало чути, Фісба повернулася під дерево. Вона побачила бездиханне тіло коханого і з відчаю та горя закричала: «О, дерево!. Нехай скорботні і темні на колір навіки вічні будуть твої ягоди», а потім мечем Пірама собі пронизала серце. Боги почули слова Фісби і з того часу плоди у шовковиці, достигаючи, набувають чорного кольору. Можливо через цю історію латинська назва шовковиці походить від слова «морус» — смерть. Однак слово «морус» означає також плоди, позбавлені смаку. Воно закріпилося за ягодами і самим деревом в країнах Середземномор'я і свідчить про давнє і зневажливе ставлення до цієї породи та її плодів. І це цілком зрозуміло, адже в цьому регіоні вдосталь різних плодових і ягідних порід, величезні сади цитрусових з більшими ісмачнішими, ніж у шовковиці, плодами. На Україні народ називає цю породу морвою, або тутовим деревом. На земній кулі росте 20 видів шовковиці з різним кольором плодів: чорним, білим, жовтим, жовтувато-рожевим. Як свідчать наукові дослідження, плоди шовковиці мають надзвичайно велику цінність. Плоди білої шовковиці містять 11, чорної — 9 % цукру, велику кількість лимонної, яблучної, фосфорної та інших кислот, пектинів, дубильних речовин, білків, вітамінів, жирів, мікроелементів, зокрема заліза. У листі є каротин, каучук, дубильні і фарбувальні (морин) речовини, ефірна олія, в корі — дуже цінні речовини — тригонелін і бетаіннікотинова кислота.
Народи Китаю, Індії, В'єтнаму та інших країн з найдавніших часів використовують всі частини цього дерева. Відваром листя лікують простудні захворювання, а коріння — гіпертонію. У Китаї кору використовують для лікування цукрового діабету, водянки та деяких хвороб нирок. З листя виробляють надзвичайно ефективний біогенний стимулятор фомідол, а також препарати для лікування екземи, ревматизму, туберкульозу шкіри. Відвар кори коріння у поєднанні з іншими рослинними препаратами — чудовий засіб проти кашлю, а щоденне кількаразове вживання свіжих ягід шовковиці дає відмінні результати при лікуванні деяких захворювань серця. Кращий ефект дає вживання ягід після їди. Через деякий час після такого лікування стихає біль у серці і відновлюється працездатність. Народний досвід свідчить, що хворі цукровим діабетом видужують, якщо вони їдять плоди шовковиці або п'ють приготовлений з них сік, посипають їжу, наприклад сир, порошком з сушеного листя цієї рослини. Лікувальний ефект пояснюється наявністю в листі, плодах та інших частинах шовковиці вітаміну В2, який сприяє фіксації глюкози в тканинах організму. Систематичне вживання плодів шовковиці покращує зір, сприяє зменшенню ожиріння, а також очищенню крові, нормалізує обмін речовин і кровотворні процеси в організмі. Настойка стиглих плодів — потогінний засіб при простуді.
Плоди шовковиці мають глистогінні властивості, корисні при захворюваннях шлунка. Сік ягід — відмінний засіб проти кашлю, запорів. Соком, розведеним з водою, полощуть горло і рот при запалювальних процесах. Порошок з кори гілок, змішаний з рослинною олією, використовують як мазь для лікування застарілих ран. Плями на шкірі, прищі і веснянки видаляють кремом, виготовленим з висушених і перетертих в порошок квітів, змішаних з рослинною олією. З лікувальною метою плоди збирають після їх повного достигання, листя — влітку, кору з гілок навесні, а з коріння восени.
Живе шовковиця до 300, а інколи й до 500 років. В умовах України вона родить щорічно і рясно. Плід шовковиці — кістянка, супліддя — несправжня ягода, яка утворюється з оцвітників маточкових квіток, що розростаються при достиганні. Цвіте шовковиця у травні 15—20 днів, плоди достигають в другій половині червня. Квіточки у шовковиці дрібненькі, непоказні, різностатеві з простою оцвітиною, жовтувато-зеленого кольору, зібрані в колосковидні пазушні суцвіття. Чоловічі сережки довгі, пониклі, жіночі — щільні, стоячі. Квіти запилюються вітром. З одного дерева збирають щорічно від 20 до 50 кг суплідь, або ягід. Неважко підрахувати, скільки дасть плодів за весь період свого життя одне дерево.
Плоди шовковиці вживають в їжу сирими, готують з них мармелад, кисіль, оцет, сік, компот, вино і наливку. Сушені плоди розмелюють і додають в тісто при виготовленні печива і тутового лаваша. На Кавказі з соку готують патоку— бекмез, або душаб. Вичавки ягід додають у борошно і випікають смачний солодкий хліб та печиво, яке може зберігатися тривалий час. Період достигання плодів шовковиці — свято для птахів і дітей. Для них ягоди шовковиці улюблені ласощі.
В країнах Середземномор'я високо ціниться камедь — тутові сльози, які виділяються з пораненого стовбура та коріння, це кальцієва сіль, очевидно, бурштинової кислоти.
Шовковиця посухостійка і порівняно теплолюбна рослина. На Україні крона її, особливо тонкі гілки, часто обмерзають, проте через два-три роки сліди цих пошкоджень майже повністю зникають. Порода світлолюбна найкраще росте й плодоносить на родючих грунтах, проте не гине вона й тоді, коли інші породи її затінюють.
Дерева шовковиці заввишки в середньому 15, на Україні 7—10 м. До роду шовковиці з родини тутових входить 1500 найрізноманітніших видів рослин: баобаб, анчар, інжир, фікус, навіть хміль і коноплі. Батьківщина шовковиці — Китай. У Гімалаях дерева чорної шовковиці підіймаються в гори на висоту 3658 м над рівнем моря, але ростуть і на рівнинах. На планеті налічується 20 видів цієї рослини, найбільше з них зростає в Китаї. Це одна з тих деревних порід, яку почали культивувати дуже давно. Є свідчення, що в садах Вавілона її вирощували для одержання лікарської сировини за 2,5, а в Китаї за 3 тис. років до нашої ери.
Китайська принцеса звеліла розводити шовковицю, а з ниток виготовляти шовкову тканину. З часом велику кількість шовку китайці почали експортувати в інші країни. Великий шовковий шлях йшов у Європу через Середню Азію, Кавказ, Константинополь. Поступово знання про шовковицю поширювались. Китайці ретельно берегли таємницю походження і виготовлення шовку. Кожна спроба вивезти насіння шовковиці, а тим більше яйця або лялечки чи кокони тутового шовкопряда каралися негайною смертною карою з застосуванням перед стратою страхітливих тортур.
Листя шовковиці містить велику кількість білків, яблучної та лимонної кислоти, каротину, холіну, смол, кетонів, лектонів, спиртів, рутину, кверцетину, глікозиду, тутину. Всі ці речовини вкрай необхідні для гусениць шовкопряда. їх наявність і кількість залежить від тих умов, в яких росте шовковиця. Нитки першого сорту можна одержати лише тоді, коли гусениці живляться високоякісним молодим листям, що містить всі необхідні речовини.
Стадія гусениці триває 4—5 тижнів і за цей час маса її збільшується в 10 000 раз. Гусениця чотири рази линяє — змінює свій наряд, а потім прикріплюється до гілки і 3—4 дні обмотує себе ниткою, склеюючи її специфічними виділеннями. У теплій воді вони розчиняються і тоді нитка легко розмотується.
Понад три з половиною тисячі років китайцям вдавалося зберігати таємницю виготовлення шовку. Одному купцю з Середньої Азії вдалося підкупити сторожів і в зборках чалми вивезти насіння шовковиці і яйця шовкопряда. Довгим і складним був шлях купця і за цей час з яєчок появилися гусениці і, не маючи корму, загинули. З насіння було вирощено дерева, що стали родоначальниками культури шовковиці в Середній Азії. У 555 р. двом монахам-місіонерам вдалося привезти в Константинополь грени шовковиці. Таким чином європейці дізналися про секрети виготовлення шовку. Нині в різних країнах світу виготляють велику кількість штучного шовку, проте натуральні тканини цінуються досить високо, оскільки для здоров'я людини краще носити одяг з натуральних тканин, ніж з штучних.
В Росії шовковицю почали розводити в часи царювання Івана Грозного, який звелів збудувати шовкоткацьку мануфактуру для потреб царського двору. Петро І і Катерина II сприяли поширенню культури цієї рослини і будівництву шовкоткацьких мануфактур. У XVIII столітті шовковицю почали саджати і на Україні. В часи царювання Петра І біля Києва в урочищі Звіринець (тепер тут розташований Центральний республіканський ботанічний сад Академії наук УРСР) було закладено плантації шовковиці. Згідно з указом Петра І рубка цих дерев заборонялася, а порушники каралися смертю. В другій половині XVIII століття в Росії було вже 44 шовкоткацькі фабрики.
Тепер шовковицю культивують по всій території України, насамперед в степовій і лісостеповій зонах. Саджають її на садибах, вводять в лісові культури і полезахисні лісосмуги. На яружно-балкових землях доцільно три-чотири ряди шовковиці саджати по периметру заліснюваних ділянок, вводити в культури кулісами з кількох рядів або в крайні ряди полезахисних лісових смуг. Закладаються спеціальні плантації. На них щорічно протягом 4—5 тижнів зрізають молоді гілки з листям для вигодівлі гусениць шовкопряда. Через 4—5 років кожному дереву дають «відпустку» для відпочинку і відновлення крони.
Шовковиця — цінна декоративна порода, її саджають в парках, вздовж шляхів, на вулицях міст і сіл. Вона легко переносить стрижку і формування крони, тому з неї можна створювати чудові живоплоти. Порода ця, особливо шовковиця біла, не боїться загазованості міського середовища. Паркобудівники високо цінять плакучі, пірамідальні, кулясті та інші форми шовковиці, що широко використовуються в зеленому будівництві. Вітчизняні і закордонні селекціонери вивели майже 400 гібридів, які відзначаються високою урожайністю і якістю плодів, а також декоративністю.
Шовковицю потрібно вирощувати і для одержання надзвичайно красивої деревини зеленкувато-жовтого кольору. Вона настільки міцна і тверда, що може в багатьох випадках замінити дуб. Використовується для виготовлення музичних інструментів, столярних і токарних виробів. З луба, який знаходиться під пробкою, виготовляють прядиво, мотузки і канати. Деревина і луб придатні для виготовлення паперу. Отже, шовковиця приносить людям різноманітну користь і ми повинні дорожити нею."
И что характерно, растет практически повсеместно, так что не нужно сушить себе голову над тем, где нам "дорожити нею".

Оффлайн Font

  • Старожил
  • ******
  • Сообщений: 2091
  • Расположение: Одесса
    • http://font.io.ua/
Re: Породы деревьев, растущих рядом с нами.
« Ответ #34 : 03 Август 2007, 22:00:27 »
Вот еще один переселенец заморский, который сейчас на каждом шагу встречается:   Софорой называется:
"Рід софори складається з 20 видів листопадних і вічнозелених, деревних і кущових порід. Серед представників цього роду є навіть трав'янисті рослини. На території Радянського Союзу зростає 6 видів софори і всі вони інтродуковані до нас з інших країн світу на початку XIX століття. Дикоростучі ліси з участю софори зустрічаються у Японії, Кореї. Перші посадки софори на Україні зроблені в Нікітському ботанічному саду у 1814 р. Тепер цю породу можна побачити в парках, скверах, на вулицях міст і сіл, у лісопосадках Криму, південних областей України, на Кавказі, Закавказзі та Середній Азії.
Софора японська за більшістю зовнішніх ознак подібна до акації білої. Ці дерева навіть належать до однієї родини — бобових. До речі, на земній кулі налічують майже 15 тис. видів деревних, чагарникових і трав'янистих рослин, які входять до цієї родини. Проте схожість софори і акації білої чисто зовнішня, за біологічними властивостями у них мало подібного. У софори немає колючок. Кора гладенька і зеленувата, бруньки чорнуваті. Листя, як і у акації білої, непарноперисте, завдовжки до 25 см. Листочки яйцевидні або овальноланцетні, зверху темно-зелені, зісподу білуваті, опушені. Крона гілляста, розлога, за формою округла.
Цвіте софора і рясно плодоносить один раз у два роки. Жовтувато-білі надзвичайно ароматичні квіти з'являються у липні — серпні. Ніжні і своєрідні пахощі квітів софори поширюються на значну віддаль, їх важко сплутати з ароматами інших деревних порід. Квіти софори зібрані у гіллясті волоткові суцвіття завдовжки до 35 см. У період цвітіння на її квітах копошаться міріади невтомних комах, зокрема бджіл. Адже софора чудовий медонос. Квіти виділяють велику кількість нектару. Період цвітіння софори справжнє свято для бджіл, а софоровий мед має надзвичайно цінні властивості.
Плоди — довгі стручки, достигають восени і висять на деревах до самої весни. Боби мають майже циліндричну форму. Насіння чорного кольору, надзвичайно тверде, його важко розрізати навіть гострим ножом. У межах природного ареалу висота софори досягає 25 м, а на Україні в основному 12—15 м. Порода ця порівняно тепло- і світлолюбна, швидкоросла, посухостійка і не дуже вимоглива до багатих грунтів, проте найкраще росте і плодоносить на свіжих і родючих землях. Софора відзначається високою декоративністю, добре приживається після пересадки. Завдяки цим властивостям вона широко культивується у помірному поясі по всьому світу.
Коренева система у софори дуже велика, глибока і сильно розгалужена. Посадки її на ярах добре скріплюють грунт і не допускають його руйнування. Деревина відзначається високою декоративністю, твердістю і міцністю, використовується для найрізноманітніших потреб як у промисловості, так і в побуті. У старовинних рекомендаціях по фарбуванню найдорожчих шовкових тканин пропонувалося застосовувати найбільш стійку жовту фарбу, яку добували з китайських жовтих ягід, що привозили у Європу далекими караванними шляхами з Китаю разом з тканинами. Власне це були не ягоди, а сухі стручки софори японської. Знамениту фарбу сафара, відому у Європі з середніх віків, виробляють з бутонів і квітів софори. Сафара — в перекладі з арабської мови означає жовта рослина."

Sergs

  • Гость
Re: Породы деревьев, растущих рядом с нами.
« Ответ #35 : 03 Август 2007, 22:21:28 »
Font, спасибо  ((())) . Действительно интересно.

Оффлайн Font

  • Старожил
  • ******
  • Сообщений: 2091
  • Расположение: Одесса
    • http://font.io.ua/
Re: Породы деревьев, растущих рядом с нами.
« Ответ #36 : 03 Август 2007, 22:55:24 »
Ну, тогда продолжаю заниматься плагиатом:
"АКАЦІЯ БІЛА
Порода ця одержала свою назву за білий колір квітів. Однак вона лише подібна до справжньої акації листям та квітами. Наукова назва її робінія (псевдоакація). Так охрестили цю породу ботаніки в честь Робена (Робіна) вченого-садівника французького короля Людовика XIII, Мандруючи в лісах Північної Америки, зокрема в Аппалач-ських горах, Робен звернув увагу на високе і струнке дерево з чудовими білими і надзвичайно запашними квітами. Повертаючись у Європу, він взяв з собою насіння з цього дерева. З часом ця порода оселилася в королівському парку Парижа, а потім дуже швидко поширилася по всій Європі.
Всі види акації належать до родини бобових, яка об'єднує 25 родів деревних і чагарникових порід. Родина складається з трьох підродин: мімозових, цезальпінієвих і метеликових. До підродини метеликових входить 20 видів деревної рослинності, а акація біла має серед них найбільше поширення та народногосподарське значення. Зростають у нас і деякі інші види, які також називають акаціями, наприклад, акація жовта. Проте цей широко розповсюджений чагарник не акація і навіть не псевдоакація. Він належить до роду карагана. У напівпустельних та деяких районах пустель нашої країни зростає піщана акація — амодендрон — завойовник сипких пісків, позбавлених рослинності. Ця акація не боїться, якщо пісок засипле її майже повністю. Не гине вона і тоді, коли вітер видме з-під неї землю і оголить коріння. Через деякий час воно вкривається новими зеленими пагонами і рослина житиме. Цей чагарник є справжнім зеленим воїном-аскетом, який не боїться ні спеки, ні морозу.
Багато цікавого можна розповісти про різних представників з роду акації, але наше оповідання про акацію білу (робінію). Росте вона у нас скрізь: на Поліссі, в лісостеповій та степовій зонах. Важко навіть повірити, що це дерево американського походження, яке зустрічається тепер майже на кожному кроці, вперше було посаджене наприкінці XVIII століття у парку графа Розумовського, а потім і в парках інших землевласників. Значне поширення у нас акації білої зв'язане з іменем І. Н. Каразіна, який у 1808 році посадив її у своєму маєтку на Харківщині.
На початку XIX століття породу посадили в одеському парку, а у 20-х роках цього ж століття її вже можна було побачити в багатьох південних районах України. З того часу почався переможний наступ акації не лише в степовій, а й в північніших районах республіки, її стали саджати навіть в окремих районах Полісся. І тепер скрізь росте вона чудово, приносячи людям величезну користь. На Україні акація біла стала однією з найбільш улюблених деревних порід, її можна побачити на вулицях міст і сіл, в парках і скверах, в лісосмугах вздовж шляхів, на еродованих крутосхилах і яружно-балкових землях. Якби не біла акація, степова зона України була б майже безлісною, а чимало міст і селищ утратили б своє зелене вбрання. Ця порода головна в зеленій оздобі південних міст, насамперед Дніпропетровська, Запоріжжя та багатьох інших населених пунктів.
Акація біла на ярах і еродованих крутосхилах є головною породою і в лісостеповій зоні. Досвід показує, що найкращий ефект дає акація на родючих грунтах з достатньою кількістю вологи. У цьому легко переконатися, оглянувши білоакацієві насадження в багатьох районах України. Хто бував на Канівщині  або в районі  Букрина на Київщині, очевидно, звернув увагу на чудові  білоакацієві ліси. Порівняно недавно, років 20—30 тому, тут скрізь видно було величезні яри, голі розмиті крутосхили. За допомогою посадок акації лісівники поступово зарубцювали страшенні рани землі. Копітка і тривала робота дала свої результати. Акація зростає тут на свіжих і родючих землях, а на ярах  є незамінною  породою. Вона  відзначається   в   цих умовах довговічністю і високою продуктивністю, відмінним виконанням лісомеліоративних функцій. Кожне дерево поширює своє коріння в глибину на 5—6 і за радіусом на 10—15 м. Серед деревних порід мало є видів, які б мали таку велику і глибоку кореневу систему, як акація. За розмірами і глибиною
проникнення коріння в землю рід акації має ще більш унікальних представників. Так, наприклад, коріння гігантської акації, яка зростає у південній частині Африки, проникло у землю на глибину понад 45 м. Коріння акації густо переплітає землю і надійно захищає її від руйнування, зокрема на зсувах, яких так багато в зоні Придніпров'я та в інших районах України.
Найменше пошкодження коріння робінії викликає появу величезної кількості паростків. Ось чому доцільно саджати її на еродованих землях; а також у 3—4 ряди навколо вершин і стінок ярів. Для кращого виконання захисних функцій акацію необхідно саджати разом з коренепаростковими чагарниками, а також ліщиною, черешнею, грушею лісовою, кленами, липою та іншими породами.
Здатність акації утворювати кореневі паростки широко використовують лісівники. На Херсонщині та в інших областях на вирубках акацієвих деревостанів пошкоджують коріння за допомогою спеціальних розпушувачів, що викликає появу величезної кількості молодих паростків, які вже у дворічному віці досягають висоти 2—3 м. Завдяки цьому на вирубках старих акацієвих насаджень можна обійтися без створення лісових культур.
Основні біологічні властивості, яких в процесі еволюції набула акація в Аппалачських горах — швидкий ріст, посухостійкість і світлолюбність. Вона любить не лише світло, а й простір. Як порода швидкоросла і світлолюбна в густих деревостанах швидко самозріджується. В сприятливих умовах на Україні вже у віці 5—6 років її висота досягає 5—7 м. Швидкий ріст акації продовжується до 10, зрідка 15 років. З часом, коли дерева починають плодоносити, ріст їх сповільнюється.
Робінія любить грунти глибокі, середньозволожені і свіжі, мириться з деяким засоленням і уникає заболочених, надто сухих і важких глинистих місць. На бідних і сухих грунтах вона ледве животіє. Акація біла порода грунтополіпшуюча, що значно підвищує її лісомеліоративну цінність. На її корінні знаходиться величезна кількість бульбочок, здатних засвоювати і нагромаджувати запаси азоту. У Північній Америці в сприятливих умовах живе акація до 350 років і висота дорослих дерев до 35 м. На Україні в найбільш сприятливих умовах висота її досягає 30 м і живе вона до 100—150 років. У 1897 р. біля Цюрупинська, що на Херсонщині, на чорноземно-супіщаних грунтах, вкритих зверху шаром піску, лісничий й. А. Борткевич на значних площах посадив акацію білу. Тепер в цих напівпустельних умовах справжній густий ліс.
Лісонасадження пережили страшенні посухи 1921 і 1946 років, надзвичайно сувору зиму 1939/40 р. та багато інших природних катаклізмів, проте й тепер вони вражають своїм відмінним станом. Середня висота насаджень 27—30 м, запас деревини на кожному гектарі 330 м3. Стовбури дерев у цьому лісі напрочуд рівні і добре очищені від сучків. Відмінно росте акація на чорноземах та в багатьох районах Одеської області, зокрема в Саратському. В полезахисних лісосмугах тридцятирічні дерева досягають висоти 20—25 м. В більшості степових і лісостепових районів, де менш сприятливі умови, висота акації не перевищує 10—15, на бідних і сухих землях 5—7 м, а у віці 10—15 років насадження навіть гинуть.
У 60—70-х роках минулого століття йшло посилене заселення степової зони і розорювання цілинних степів. У зв'язку з цим проводилися значні за обсягами лісопосадки та озеленення населених пунктів і скрізь саджали насамперед акацію білу. Вважали, що за допомогою цієї породи можна буде перетворити природу степу. Однак вже в кінці 70-х років минулого століття виявилося, що білоакацієві насадження на дуже бідних і сухих землях недовговічні. У зв'язку з цим у 1884 р. з'їзд лісівників Росії прийняв рішення: щорічні посадки акації білої не повинні перевищувати 5 % від загальної площі лісових культур. Вже тоді на підставі здобутого досвіду степового лісорозведення прийшли до висновку, що цією породою на малородючих землях захоплюватися недоцільно. Проте ще й тепер багато виробничників і навіть вчених вважають її маловимогливою до родючості грунту.
Тривалий досвід свідчить, що в несприятливих умовах вона як порода з надмірно ажурною кроною не може затінити грунт, заглушити бур'яни — злісних ворогів деревної рослинності, утворити лісову підстилку і притаманний лісу мікроклімат. Під шатром чистих білоакацієвих деревостанів до кінця травня, тобто початку появи на акації листя, бур'яни, насамперед злаки, встигають захопити всю територію і використати майже всю вологу та значну кількість поживних речовин. Все це й зумовлює недовговічність таких насаджень акації, зокрема у несприятливих умовах.
Чому ж деякі лісівники продовжують саджати її там, де не слід цього робити? Причин тут кілька: відсутність посадкового матеріалу потрібних порід, висока приживлюваність сіянців акації і їх швидкий ріст та зімкнення крон молодих деревець на третій-четвертий рік після посадки. Це дає можливість значно зменшити кількість доглядів за грунтом та вартість одного гектара лісових культур. Весною лісова «посівна» продовжується 7—10 днів. Лісівники змушені поспішати, бо затягування строків посадки веде до різкого зменшення приживлюваності саджанців. Весною, вже через кілька днів після настання теплої погоди, на деревах з'являється листя. Для лісівників це сигнал — пора припиняти посадки. В той же час акацію можна саджати майже два місяці, бо, як вже зазначалося, розвивається вона лише в середині або й наприкінці травня.
Варто підкреслити, що в продесі еволюції вижили лише ті різновидності акації, які розвиваються пізніше всіх інших деревних порід. Ця порода відмінно переносить літню спеку, проте боїться навіть невеликих пізніх весняних приморозків. Згадайте старе акацієве насадження у другій половині травня. Всі деревні породи давно вже вкрилися листям, а воно стоїть голе і чорне, з величезною кількістю сухих плодів, які залишилися з минулого року і торохтять від найменшого подиху вітру. Здається, що в деревах немає ніяких ознак життя, що вони загинули. Проте це лише обман зору, в них нуртують життєві сили і ждуть свого часу.
Біла акація має ще одну цікаву біологічну особливість. Інколи, спостерігаючи її насадження, можна побачити, як зустрічається золото осені з білосніжним цвітінням весни. Диво-дивне акація може цвісти двічі на рік. Рання весна і тепле посушливе літо прискорюють повний цикл вегетаційного розвитку рослин. Закінчивши його, дерева починають готуватися до зими. Та ось у серпні — вересні, коли тривала посуха зміниться теплими дощами, акація знову зацвітає, тобто починає новий скорочений цикл розвитку. Плоди, що з'являються внаслідок повторного цвітіння акації, як правило, до кінця вегетаційного періоду не встигають достигнути.
Плід у акації білої багатонасіннєвий плоский біб довжиною до 10 см, достигає у серпні — вересні і, як вже зазначалося, висить на дереві до розпускання листя весною наступного року. Насіння має щільну оболонку, містить 12 % масла. Для прискорення проростання його намочують у воді до повного набрякання або перед висівом обпарюють окропом для розм'ягчення надто щільної оболонки. Насіння з бобів розсіюється весною або в кінці зими. Розмножується акація не лише насінням, а й кореневими паростками, ця здатність зберігається до глибокої старості дерев.
Акація біла має велику і розлогу крону, темно-сіру, глибоко тріщинувату кору. Молоді гілки у неї зеленуваті або червонуваті. Листки непарноперисті, завдовжки до 20 см з 4—10 парами овальних цілокраїх, зверху зелених, зі споду сірувато-зелених листочків. Вдень вони горизонтально випрямлені, а ввечері складаються попарно і звисають вниз. Акація має прилистки, які перетворюються в крупні, тверді і надто гострі колючки-шипи, які є не лише на гілках, а й на стовбурі. Чим тонші гілки, тим густіше сидять колючки.
Зрідка зустрічаються різновидності акації без колючок або з малою їх кількістю. На Україні зростає мачтова форма акації, яка досягає висоти 30 м, і низькоросліша звичайна, а також форми з колоновидною, кулястою і плакучою формами крони. Тут можна побачити різновидності акації з рожевими і фіолетовими суцвіттями. Всі вони відзначаються високою декоративністю і широко використовуються у зеленому будівництві. Акація не боїться загазованості і забруднення повітря у містах та селищах, задовільно почуває себе навіть на території промислових підприємств.
В середині, а інколи навіть наприкінці травня серед потемнілих гілок витикаються ледве помітні зеленкуваті хвостики. День у день їх розміри збільшуються і вони поступово розпускають по обидва боки черешка малесенькі листочки. Через якийсь десяток днів листочки набувають нормальної величини, ховаючи гілки в зелену одежину. Після розпускання листя, якось ніби раптово, з'являються білі квіти. Вони у акації двостатеві, зібрані у довґі надзвичайно красиві пухнасті китиці. Від довгого і товстого осьового черешка китиці відходять дрібні і тонкі черешки, на кінці кожного з них знаходиться біла квіточка.
З часу появи перших квітів повітря навколо акації просочується сильним і надзвичайно приємним ароматом. Ніжні пахощі акації линуть довкіл. Виявляється, квіти акації передбачають зміну погоди. Перед дощем вона значно збільшує виділення нектару і починає пахнути сильніше, ніж в суху погоду. Майже два тижні буяє білосніжне шумовиння акацієвого цвіту.
Період, коли цвіте акація,— справжнє свято для бджіл і пасічників. Останні везуть вулики у акацієві насадження навіть за сотні кілометрів. У Канівському районі в період цвітіння акації можна зустріти пасічників з вуликами з далеких поліських та інших районів. Зранку і до пізнього вечора крилаті трудівниці копошаться на квітах акації. З 1 га білоакацієвих деревостанів в сприятливі роки бджоли збирають до 1500 кг прозорого, майже безбарвного або з легким жовтуватим відтінком меду.
Листя акації — це своєрідний скарб. Воно є цінним кормом для худоби. Містить унікальні речовини, придатні для виготовлення голубої фарби, а кора — дубильні речовини, які з успіхом використовуються для виготовлення шкури жовтого кольору. Характеризуючи значення  акації, необхідно згадати і про її надзвичайно міцну, в'язку, пружну і  тверду деревину,  в яку навіть  важко забити  цвях.  За своїми фізико-механічними властивостями вона не поступається перед деревиною дуба, а за багатьма  показниками, зокрема стійкістю проти гнилі, переважає її. Акація має ядро зеленувато-жовтого або жовтувато-бурого і заболонь світло-жовтого кольору. Деревина  її цінується за красиву текстуру, легко колеться і обробляється. Акацієві дрова  дають  багато  тепла   і  добре  горять.   Вони  мають більшу цінність, ніж дубові, букові, грабові або березові. Деревину акації широко використовують для виготовлення меблів, тари, шпал, ручок для ударних інструментів, кілків, колісних ободів, шпиць, паркету, який за якістю  не поступається
перед дубовим,  а  за декоративністю значно  його  переважає.  У сухих  і  добре  провітрюваних місцях деревина акації служить дуже довго, віками. Деталі мостів, зокрема палі, з акації відзначаються дивовижною міцністю і  служать довше, ніж дубові. Акація біла насіннєвого походження як порода   швидкоросла досягає стиглості  у   віці   30—35   років.  Деревостани   порослевого походження можна вирубувати у  16—20 років і заготовляти тонкомірний будівельний матеріал, виноградні чатала, тички та сировину для виготовлення різних речей до машнього вжитку."

trayan

  • Гость
Re: Породы деревьев, растущих рядом с нами.
« Ответ #37 : 03 Август 2007, 23:05:56 »
Font
  о це діло!
знімаю капелюха :cool:

Оффлайн ярослав

  • Эксперт
  • *******
  • Сообщений: 8949
  • Расположение: Рівненська обл., м.Костопіль.
  • МОРГ – место отдыха разочарованных граждан.
    • Мій сайт.
Re: Породы деревьев, растущих рядом с нами.
« Ответ #38 : 04 Август 2007, 08:48:20 »
ще цікава деревина у ільма.особисто полюбляю що небуть зварганити знього,легкий в роботі і достатньо міцний,плюс гарна структура.

Оффлайн Lvlad

  • Осваиваюсь
  • **
  • Сообщений: 232
  • Расположение: г. Лебедин Сумская обл. Украина
Re: Породы деревьев, растущих рядом с нами.
« Ответ #39 : 06 Август 2007, 07:45:52 »
а как насчет черемухи есть у кого-нибудь какая-нибудь инфа :(  :(
Всем спасибо! До свидания!
Усы, лапы, хвост - вот мои документы!

Оффлайн Vadim_K

  • Старожил
  • ******
  • Сообщений: 2162
  • Расположение: Kiev
Re: Породы деревьев, растущих рядом с нами.
« Ответ #40 : 06 Август 2007, 09:55:19 »
Цитата: "Боб Бассет"
интересная древесина у шелковицы . сердцевина горчичного цвета заболнь широкая и светлая

Пробовал на рукоять. Ядро еще ничего, хотя твердости немного не хватает. Но полируется хорошо и текстура неплоха. А заболонь на рукоять не подошла. Волокнистая и мягкая, рисунок никакой.

Sergs

  • Гость
Re: Породы деревьев, растущих рядом с нами.
« Ответ #41 : 06 Август 2007, 10:16:16 »
Цитата: "ярослав"
ще цікава деревина у ільма.

Можно подробнее? Что за ильм ? С картинкой, если есть  :( .

Che

  • Гость
Re: Породы деревьев, растущих рядом с нами.
« Ответ #42 : 06 Август 2007, 11:41:44 »
http://rasen-rus.narod.ru/ecodom/derevja/cheremuha.htm
здесь про черемуху, ну и попутно там же про многое другое.

Che

  • Гость
Re: Породы деревьев, растущих рядом с нами.
« Ответ #43 : 06 Август 2007, 11:49:58 »
ильм, он же вяз, он же карагач.

Оффлайн Jericho

  • Балабол
  • Эксперт
  • *******
  • Сообщений: 9245
  • Расположение: Барселона
    • Blog by Jericho
Re: Породы деревьев, растущих рядом с нами.
« Ответ #44 : 06 Август 2007, 11:56:34 »
Цитата: "Sergs"
Можно подробнее? Что за ильм ? С картинкой, если есть

ну, если
Цитата: "Che"
ильм, он же вяз, он же карагач.

то, вот

http://talks.guns.ru/forummessage/97/146318-22.html

Egor

  • Гость
Re: Породы деревьев, растущих рядом с нами.
« Ответ #45 : 06 Август 2007, 12:35:24 »
Цитата: "Font"
Требуется авторитетное мнение родоначальника Амурской темы уважаемого Egora, тем более (если судить по фотографиям) он пробовал бархат амурский на прочность при помощи пилы

Ну я пилил свеже сломанное, то есть сырое дерево. Пилилось как граб или береза. В ближайшее время буду пилить высушенное.
Кст, интересно, описание Бархата А. приведенное Font*ом, не подходит на 100% к дереву которое я запечатлел на фото.
А вот это подходит. Я инфу брал сдесь http://med-lib.ru/encik/fito/phellod.shtml

Бархат амурский (бархатное дерево, пробковое дерево)
P. amurense Rupr.
Дерево до 25 м высотой с раскидистой кроной. Ствол до 50 (редко 70) см в диаметре, покрыт эластичным пробковым слоем толщиной до 7 см, серебристо-серого цвета, бархатистым на ощупь. Листорасположение в нижней части побегов очередное, в верхней - супротивное, листья сложные, непарноперистые, из 7-13 ланцетных листочков, снабженных на верхушке длинным остроконечием. Растение двудомное (в природе растений с мужскими цветками обычно вдвое больше, чем с женскими). Цветки до 8 см в диаметре, зеленоватые, чашечка и венчик 5-членные, тычинок 5, пестик один, с верхней завязью (в мужских цветках пестик зачаточный, в женских тычиночные нити без пыльников - стаминодии). Плоды - многокосточковые шаровидные костянки около 1 см в диаметре, черные, блестящие, с 5-6 почти черными семенами.

Листья распускаются позднее, чем у других листопадных пород, в конце мая и даже в июне. Цветет во второй половине июня. Цветение продолжается 8-10 дней. Опыление насекомыми. Плоды созревают в сентябре и вскоре опадают, лишь на некоторых ветвях остаются висеть до середины зимы. Плодоношение ежегодно обильное. Одно дерево дает в среднем 10 кг плодов. Возможно возобновление пневой порослью. Растет быстро, годовой прирост в высоту между 20 и 40 годами жизни достигает 50 см. Живет до 250-300 лет.

Растет только на юге Дальнего Востока - в Приморье и Приамурье. В культуре известен в парках и садах почти по всему бывшему Союзу. Произрастает в разных типах долинных и горных лесов, обычно как редкая примесь (на 1 га, как правило, не больше 3 деревьев бархата). На юге Приморья поднимается по долинам горных речек до 500-700 м над уровнем моря, близ северной границы ареала не выходит за пределы пойм крупных рек.

Основное хозяйственное использование бархата определяется наличием на его стволах и крупных ветвях толстого пробкового слоя, который можно снимать, не вызывая гибели дерева. Пробка идет не только для укупорки сосудов со всевозможными жидкостями, но, главным образом, для производства термо-, звуко- и электроизоляционных прокладок, в огромных количествах потребляемых современной промышленностью, транспортом и связью. Крошка и пыль пробки используются для выработки линолеума, линкруста и других строительных материалов. Из пробки делают поплавки для рыбных сетей, спасательные круги, нагрудники, а также сувенирные шкатулки и разные украшения.

Древесина имеет красивый цвет и рисунок, прочна, хорошо обрабатывается, противостоит гниению, используется для изготовления мебели, лыж, ружейных лож, рам, фанеры и других изделий. Из луба выделен алкалоид берберин, применяемый в медицине как желчегонное средство. В народной медицине используют и другие части дерева. Луб дает стойкий лимонно-желтый краситель для хлопчатобумажных тканей и тонкой кожи.

Бархат славится как отличный медонос, уступающий только липе. В его плодах и листьях много эфирного масла, которое пока не нашло применения. Дикие животные, например олени, медведи, енотовидные собаки, птицы, а также домашние коровы поедают плоды и листья бархата, особенно осенью, если страдают гельминтозом. Молоко от коров, поевших листья бархата, не прокисает в течение многих дней. По-видимому, эфирное масло бархата обладает не только антигельминтным, но и противогнилостными и бактерицидными свойствами. Весьма декоративен, легко культивируется, заслуживает самого широкого разведения.

На Сахалине и Курильских островах встречается близкий вид – бархат сахалинский [P. sachalinense (Fr. Schmidt) Sarg.], представляющий собой географическую расу бархата амурского и имеющий такое же хозяйственное значение.

Оффлайн Font

  • Старожил
  • ******
  • Сообщений: 2091
  • Расположение: Одесса
    • http://font.io.ua/
Re: Породы деревьев, растущих рядом с нами.
« Ответ #46 : 07 Август 2007, 00:19:09 »
Цитата: "Egor"
Кст, интересно, описание Бархата А. приведенное Font*ом, не подходит на 100% к дереву которое я запечатлел на фото.
А вот это подходит.

С описаниями и опознаниями все не очень просто. У меня создалось такое впечатление, что господа ботаники умышленно (как в игре "найди 10 отличий") выискивают незначительные различия между деревьями близких видов, чтобы плодить открытия :-D .
К тому же деревья совершенно разных пород бывают так похожи друг на друга. Вот например:
   Похожи издали на тот же черный орех? Ясное дело, схожие условия естественной среды обитания. Оба американцы, из одних мест. Если бы не вот это:   никогда бы не догадался, что это ясень. Скажите, похож он на других ясеней? Вот на этих:     ?
Вот еще вопрос по опознанию - кто они?
   

Оффлайн Font

  • Старожил
  • ******
  • Сообщений: 2091
  • Расположение: Одесса
    • http://font.io.ua/
Re: Породы деревьев, растущих рядом с нами.
« Ответ #47 : 07 Август 2007, 00:41:50 »
Вот еще один кандидат на внимание уважаемого сообщества, правда очень колючий:   ГЛЕДИЧИЯ.
   Вот описание:
"ГЛЕДИЧІЯ
Гледичія належить до родини бобових. Рід її нараховує дванадцять видів деревних порід. На Україні найчастіше зустрічається гледичія звичайна, яку завезли до нас у минулому столітті з Північної Америки. У себе на батьківщині порода досягає 45 м висоти, на Україні в сприятливих умовах висота столітньої гледичії 20 м. Перші дерева цього виду посаджені у нас в 1877 р. на території теперішнього Володимирівського лісництва на Миколаївщині. З того часу саджають її в різних районах України, насамперед у степовій зоні. Хоча гледичія звичайна порода порівняно теплолюбна, проте добре росте і в районі Києва. У віці 60 років вона досягає тут висоти 18—20 м.
Гледичія звичайна — одна з найбільш посухостійких деревних порід. Вона непогано росте і в південних посушливих районах України, де на споконвічно безлісних і часто засолених землях всі інші породи гинуть або ледве животіють. Гледичія не боїться шкідників і не пошкоджується хворобами. Росте швидко. Має величезну і сильно розгалужену кореневу систему. До грунту вибаглива. На землях, бідних на поживні речовини, не росте. Гледичія —¦ порода грунтополіпшуюча. На її корінні є велика кількість бульбашок, які нагромаджують азот і збагачують ним грунт.
Біологічні властивості гледичії дають можливість створювати з неї полезахисні лісові смуги на сухих грунтах каштанового комплексу і південних чорноземах. Матінка-природа озброїла гледичію довжелезними і надзвичайно гострими колючками, їх дуже багато не лише на гілках, а й на стовбурах. Складається враження, ніби дерево густо обплетене колючим дротом. Недаремно її називають злим деревом, на якому не гніздяться навіть птахи. Якщо навколо саду посадити три-чотири ряди з дерев гледичії, то через таку живу загорожу не зможе проникнути ні людина, ні тварина.
Зрідка зустрічається у нас безколючкова форма гледичії, яка має велике значення для зеленого будівництва. Ця різновидність відзначається високою декоративністю і її охоче саджають на  вулицях міст і сіл. Лісівники намагаються збирати насіння з безколючкової форми і вирощувати з нього посадковий матеріал. Проте внаслідок розщеплення спадкових ознак і запилення квітів безколючкової  форми  пилком  колючої  гледичії  з  нього  виростає  в середньому до 30 % посадкового матеріалу без колючок.
За своїми біологічними особливостями і деякими зовнішніми ознаками гледичія схожа на акацію білу. Крона у неї ще більш ажурна, ніж у акації. Листя перистоскладне довжиною до 30 см. Квіти непоказні, маленькі, зеленкуватого кольору. Плід — плоский широкий багатонасінний біб коричневого кольору, завдовжки 20 см , навіть і більше. Плоди висять на деревах до весни. Плодоносить гледичія з 8—10 років щорічно і рясно. Розмножується  насінням і паростками від пеньків. Здатність давати паростки зберігається у гледичії до 80—90 років. Стовбури  у неї порівняно стрункі і вкриті тонкою корою сіро-бурого кольору. На поперечному розрізі стовбура добре видно темнувато-коричневе ядро і заболонь жовтуватого кольору. Деревина гледичії надзвичайно тверда і пружна, має красивий малюнок. Використовується для виготовлення меблів, столярних і токарних виробів та різних речей домашнього вжитку.
Як лікарську сировину використовують молоді листочки, заготовлені ранньою весною, і плоди. Основною діючою речовиною є наявність у листі та плодах алкалоїду тріакантину. Крім того, плоди і листя містять флавоніди, олмелін, фізетин, сапоніни та інші глікозиди. У лушпинні бобів є дубильні речовини і вітамін К. Алкалоїд тріакантин знімає спазми м'язів, активізує дихальний центр і розширює кровоносні судини. Його застосовують при гіпертонії, виразці шлунку і холециститі."

trayan

  • Гость
Re: Породы деревьев, растущих рядом с нами.
« Ответ #48 : 07 Август 2007, 01:00:58 »

Оффлайн Font

  • Старожил
  • ******
  • Сообщений: 2091
  • Расположение: Одесса
    • http://font.io.ua/
Re: Породы деревьев, растущих рядом с нами.
« Ответ #49 : 07 Август 2007, 01:20:56 »
Цитата: "trayan"
платан

Ну уж дудки это платан :smile: ! Платаны, они же чинары, растут у нас на каждом шагу, уж их я опознаю с закрытыми глазами. Плоды платана ( не знаю их научного названия ) - шаровидные, а здесь стручки какие-то.