Судячи по часу і по складності це неповноцінний похід, але все одно викладу тут невеликий звіт. Так як літо вже закінчувалось, а хотілось ще кудись вирватись, то вирішили з сім’єю поїхати подивитись на скельний монастир біля с.Розгірче (Стрийський р-н Львівської обл..). Прочитав в Інтернеті, як туди добратись і на другий день поїхали.
На електричці добралися до ст. Стинава Нижня,
далі через міст перейшли через річку Стрий.
Пройшовши кілька кілометрів по рівнині, дійшли до села. Перед селом стоїть ось така труба, з якої тече вода.
На трубі кран відкривається – вода тече під тиском, як з водопроводу. Вода на смак солона (місцеві потім розказали, що вода мінеральна, насичена йодом).
Місцева жіночка показала дорогу, як пройти через село в сторону монастиря. Але одна справа ходити по рівнинах, а інша справа зайти в невідому місцину в лісистих горах. Одним словом, монастиря, який повинен був бути на відстані кількасот метрів від села, ми не знайшли. В пошуках його, вирішили йти вгору по краю рівчака.
Десь за хвилин 40-50, добралися до вершини гори, звідки по хребту можна було перейти на вершини праворуч-ліворуч. Уточню, що погода була кілька днів жарка та сонячна, але зайшовши в ліс виявилось, що ґрунт вологий і доньці, яка була в звичайних кросівках було важкувато йти. На вершині вирішили зробити привал і трохи відпочити. Спускатись вирішили вниз трохи правіше, ніж піднімались (в надії все ж вийти на монастир). Майже спустившись до підніжжя натрапили на ось такий вихід каміння з ґрунту (зверху його не видно, виявили тільки по тому, що каміння вкрите пластом моху, а не засипане листям).
Вже спустившись до самого низу, я пройшов ще лівіше (якщо дивитись на гору) і натрапив на добре витоптану стежку, яка вела ліворуч-вгору. Трохи пройшовши по ній побачили те, що ми шукали – скельний монастир.
Трошки з історії цього місця: „В ХІІІ-ХІVст. тут існував печерний монастир...У товщі основного скельного масиву вибито три печери, які знаходяться у двох рівнях. На першому рівні два приміщення, а на другому (до якого ведуть сходи) – одне приміщення. Дослідники вважають нижню велику печеру жилою кімнатою, до якої примикала комора, а верхню печеру – монастирською церквою.”.
Хоча день і був сонячним, раптом з’явилася хмара і пішов дощ з громом (гори показали свій характер). Перечекали з півгодинки дощ в печері (якраз з цим повезло). Далі полазили по печерах, трохи пофотографувались. На жаль, хочеться відмітити, що печерні люди (по рівню виховання) існують і зараз, судячи по написам типу „тут був Коля” на стінах (найдавніші знайшов датовані 1956 роком і закінчуючи 2012 роком)
.
Назад ішли тим же маршрутом. Так як донька вирішила набрати мінеральної води, в мене рюкзак поважчав на 5 кілограм
. Добравшись до річки Стрий ще й змили втому в річці. Вода хоч і швидка, але з країв була приємно теплою
.
З неохотою зібрались і вийшли на трасу, де сівши на маршрутку через 2 год. 15 хв. були у Львові.
