Когда рассматривал фотографии ножей, найденных на поле битвы под Берестечком, меня не покидала мысль, что найденные ножи никак не могут быть боевыми козацкими ножами. Почему? Вот, к примеру, такой эпизод из обычной боевой практики казацкого войска: как известно, казаки были непревзойдёнными мастерами оборонительного боя, при этом использовали своё основное оружие – копья и ружья. При атаке вражеской кавалерии на их лагерь или обоз, казаки давали по противнику несколько залпов, а затем останавливали атаку, выставляя вперёд настоящую стену из копий. Затем в дело вступали самые храбрые из молодых казаков - вооружённые лишь ножами, они бросались буквально под ноги вражеским лошадям. Ловко избегая опастности попасть под копыта или удары кавалеристских сабель, они сновали среди врагов, подрезая подпруги лошадей, сваливая на землю и добивая лучших вражеских конников, находившихся в первых рядах нападавших, то и дело отступая за линию копий и вновь повторяя отчаянные вылазки. А теперь зададимся вопросом – а те ли это ножи?
Почитал о битве под Берестечком. Читал здесь:
http://www.exlibris.org.ua/chmielnicki/r05.htmlПриведу несколько цитат, чтобы обосновать свою мысль:
„Опівночі заграла в козацькому таборі військова музика, гуділи воєнні бубни й котли. Козаки ладилися до переправи, рубали таборові вози, будували з них греблі, вистелювали їх усім таборовим знаряддям, шатрами; хмизом, одягом. На кожну сотню залишали по два вози, решту ж майна брали в сакви на коні. В цей спосіб справлено й збудовано три переправи "
"Головні українські сили відійшли лісами в Україну. Поляки знайшли в залишеному таборі деякі канцелярійні матеріяли, а з військового майна — всього 18 гармат. Понад 100 гармат козаки забрали з собою. Польське військо, замість організувати погоню та так бодай до деякої міри використати становище, залишилося грабувати табір, а король не зважився йти за козаками в багна та ліси. Він боявся засідки й був задоволений, що так легко позбувся великої небезпеки"
"Аж тоді кинулося польське військо на порожній табір та в першу чергу зайнялося грабуванням залишеного добра. Лише дрібні відділи на наполегливі прохання короля пішли за козаками. Частина кінноти зайшла на переправи, де застала ще останки українського війська, що ще не встигло було переправитися. Були це головно повстанці, "чернь", а охороняли її відділи реґулярного козацького війська. Та не зважаючи на те, що була охорона, чернь все ж таки попала в паніку і стала юрбитися на переправах.. Через те багато людей, попадавши в багно, топилося. Натиск поляків ставав все сильніший. Під польські шаблі попала в першу чергу чернь, що без відповідної зброї й без бойового вишколу скоро піддалася паніці."
"Лянцкоронський, побачивши ці події, завернув зі своїм відділом назад на поле і почав вирізувати чернь, що вихоплювалася з болота. "Аж руки боліли!" — хвалився опісля королеві. Та цей відповів: "Хіба ноги..." — натякаючи таким чином на недавню втечу Лянцкоронського перед Богуном. Виловлювання козаків з болота тривало до вечора. Зловлених вбивали на місці, головно ж — безборонних повстанців. Козацькі реґулярні відділи боронилися незвичайно хоробро.”
„Цілий день витягали безборонних з болота і мордували хворих і ранених. Та ті, що мали зброю в руках, дорого віддавали своє життя. Ось епізод, що широко прославив козацьке геройство і викликав в усій тогочасній Европі подив:"Одна козацька ватага, складена з двох або трьох сотень козаків, зробивши засідку на однім острівці, мужньо ставила спротив і то так відважно й самовідречено, що Потоцький велів їм обіцяти життя (якщо піддадуться). Але вони не хотіли його прийняти. На знак повної резиґнації викинули із своїх чересів гроші в воду і так сильно почали відбиватися від наших (себто від поляків), що кінець-кінцем піхота мусіла на них наступати купою. І хоч розірвала (їх укріплення) і розігнала з острова (серед великих власних втрат, як це видно з понижче поданої замітки), — але вони відступили на болота, не хотячи піддаватися так, що там їх кождого приходилося добивати. А один з-поміж них, добившись до човна, на очах короля й усього війська дав докази мужности, ніраз не мужицької. Декілька годин він відбивався з того човна косою, ніраз не зважаючи на стріли, — що чи то припадком його не трапляли, — чи такий твердий був, що кулі його не брали. Аж один мазур з ціхановецького повіту, роздягнувшися до нага і бредучи по шию в воді, насамперед вдарив його косою, а потім один солдат пробив його пікою чи списом та добив його таким чином — на велику втіху й задоволення короля, що довго приглядався цій трагедії". Theatrum Europaeum описує цей епізод у дещо зміненому вигляді, але згадує, що коли цьому козакові обіцювали життя, аби він лише піддався, то той "antworttete, er gedächte nun nicht mehr an sein Leben, sondern wolte sterben, als ein Soldat" (відповів, що не думає більше про своє життя, і лише хоче вмерти як вояк)."
Итак:
1. Отступая, казаки брали с собой только самое необходимое, своё боевое оружие не бросали, оставляли разве что вспомагательное, в том числе, возможно, хозножи.
2. Потери понесли в основном нерегулярные крестьянские отряды, вооружённые чем попало, в том числе косами и, возможно, хозножами.
3. Во время разграбления казацкого лагеря, польские войска собрали всё самое ценное, но их вряд ли интересовали простые крестьянские ножи, которые сегодня и находят археологи.
Делает ли это найденные ножи некими ущербными, «неукраинскими»? Нет. Можем сделать вывод, что это и есть традиционные украинские ножи. Но не боевые.
